В останні десятиліття письменницький епістолярій все частіше стає об’єктом дослідження як у зарубіжному, так і в українському літературознавстві. Нині він небезпідставно входить в освітню програму, зокрема магістра-філолога. Якщо раніше епістолярні джерела розцінювали як «допоміжний матеріал» для підтвердження наукових розмислів, то нині усе частіше з’являються праці (Л. Вашків, Р. Доценко, М. Коцюбинська, Л. Курило, Г. Мазоха, М. Назарук, Н. Петриченко та ін.), у яких листування митців розглядається цілісно, аналіз творчості здійснюється крізь призму письменницького листування. Разом із раніше оприлюдненими дослідженнями (В. Гладкий, Ж. Ляхова, В. Святовець, Ю. Шерех) такі праці формують системну картину розвитку української епістолографії, оскільки, за словами І. Франка, «кожне зернятко фактичної інформації в таких справах посуває вивчення нашої літератури наперед». Можна виділити кілька чинників, що обумовлюють надзвичайну складність вивчення листів як літературного жанру: переконання про художню маловартісність епістолярної прози; відсутність, за небагатьма винятками, достатньої кількості ґрунтовних досліджень епістолярних стилів окремих письменників; трудомісткість, яка випливає із некомпактності, бо доводиться мати справу з багатьма авторами в силу малої кількості оприлюднених текстів, належних комусь одному та ін. Однак сучасні студії західноєвропейських учених (Н.-Б. Томадацес, У.- М. Тодд III та ін.), низка праць російських епістолографів (В. Соломонова, В. Сметанін та ін.) свідчать про достатньо активне дослідження як античної, візантійської епістолярної спадщини, так і національних письменницьких листувань різних епох. Адже «листи печуть сумління» (М. Жулинський), є одним з найцінніших першоджерел для розуміння світогляду автора, його взаємин із сучасниками, ««лабораторією» мовних і літературних «експериментів» письменника». Окремі з листів творчих особистостей виходять за рамки свого інформативно-комунікаційного призначення і максимально наближені до художніх творів (скажімо, приватні кореспонденції М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Винниченка, М. Зерова, М. Хвильового, О. Довженка, Гр. Тютюнника, В. Стуса, Катерини Білокур). Це своєрідні листи-новели, образки, етюди, в яких переважає творче начало. Отже, листування письменника – надзвичайно цінне першоджерело осмислення творчої індивідуальності митця з усім спектром понять цієї структури: особистість, світогляд, індивідуальний стиль тощо.

Програма курсу зосереджена на приватному листуванні українських письменників ХІХ-ХХ ст. Мета курсу – цілісне вивчення письменницького епістолярію в контексті художніх творів автора та паралітератури (його записників, щоденників, мемуарів, а також листів до митця і листів про нього, архівних матеріалів і т. п.).

Завдання дисципліни полягає у дослідженні таких аспектів листування:

1)      специфічні особливості композиції листа;

2)      різноманітність зосередженого в ньому змісту, почасти пов’язаного з літературним процесом доби;

3)      авторські задуми, наскрізність ідей, інтертекстуальність як екзистенційний вибір аксіологічних пріоритетів.

У результаті вивчення курсу студенти повинні знати:

1.      Природу письма як антропологічний феномен.

2.      Жанрову природу, особливості епістоли.

3.      Специфіку діалогічності письмового спілкування; його «системну природу».

4.      Епістолярну спадщину визначних письменників ХІХ-ХХ ст.

Студенти повинні уміти:

1. Аналізувати листування як парадигму і водночас як цілісний текст.

2.      Коментувати тематично-стилістичну і семантичну специфіку індивідуальних епістолярних стилів.

3.      Розрізняти «маскування» у листуванні.

4.      Збирати фактаж, що стосується літературної творчості та літературного процесу.